Покупка предприятия в кредит
Теперь можно купить
прибыльную компанию
в кредит!
Специальные условия
кредитования
от ИнтерКредит!

ИнтерКредит » Политика и бизнес » Новости законодательства

Законодавцям закон не писаний

 / Источник: intercredit.com.ua
Земельним законодавством України передбачена можливість набуття громадянами права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності, приватизації тих, що раніше надані їм у користування.


Останнім часом, спостережливі та схильні до аналізу громадяни, звертають увагу на активізацію в Україні, суспільного життя взагалі, а законотворчої діяльності народних обранців, зокрема, яка не завжди здається людям явищем логічним та позитивним. Необдумані, не проаналізовані та не обговорені громадськістю законодавчі новації перешкоджають встановленню у суспільстві зрозумілих правил для життя, не створюють комфортного середовища для громадян та інших мешканців країни, що у розвинутих країнах з демократичними засадами, цінують понад усе. Складається враження, що перетворення, реформування та перекроювання законодавства, що регулює правовідносини у суспільстві, відбувається спонтанно, у відповідності до скороминучих ситуацій, що відбуваються у вузьких колах зацікавлених впливових людей, та обслуговують індивідуальні інтереси певних осіб, без урахування існуючих норм закону, які залишаються незмінними, та можливих правових та побутових наслідків таких перетворень для загалу та кожної людини.


Показовим прикладом блискавичних, як для законотворчого процесу, перетворень законодавства можуть слугувати зміни внесені, останнім часом, до статей 57 та 61 Сімейного кодексу Україні, які до 11 січня 2011 року не містили спеціальних положень щодо віднесення до спільної сумісної власності подружжя, або до особистої власності одного з них приватизованого житла та набутих, внаслідок безоплатної передачі, земельних ділянок із земель державної та комунальної власності. Щоправда, практика застосування норм законодавства про віднесення приватизованих квартир та безоплатно переданих земель до спільного або особистого майна дружини або чоловіка до 11.01.2011 р. була неоднозначною - кількість рішень судів, якими приватизоване майно визнавалося спільним майже дорівнювала кількості рішень з протилежними висновками. Суди, здебільшого, були схильні відносити приватизовані протягом існування шлюбу, на ім`я чоловіка або дружини приватизовані або одержані безоплатно об`єкти до їх спільної власності, керуючись ст. ст.60, 61 Сімейного кодексу України про належність подружжю будь якого майна, набутого у шлюбі за винятком індивідуального та виключеного з цивільного обороту що, на думку більшості юристів, було правильним і узгоджувалося з чинним законодавством.


Наступним кроком у напрямку врегулювання спірної належності безоплатно переданих (приватизованих) об`єктів став Закон України «Про внесення змін до ст. 61 Сімейного кодексу України щодо об`єктів права спільної сумісної власності подружжя» від 11.01.2011, №2913-VI, яким перелік об`єктів спільної сумісної власності подружжя був доповнений земельними ділянками та квартирами, одержаними безоплатно, хоча потреба у цьому не була нагальною, враховуючи зміст частини першої цієї статті, яка цілком виразно відносить кожну річ, набуту у шлюбі до спільного майна, і робити наголос на окремих об`єктах майна було зайвим. Аналогічні приписи про віднесення набутого у шлюбі майна до спільного містить і Цивільний кодекс України (частина 3 ст.368), який не ділить підстави набуття права власності на оплатні та безоплатні, а визнає набутим майном лише те, яке набуте на підставах, що не заборонені законом (ст. 328 ЦК України).


Цілковитою несподіванкою, у межах того ж скликання ВР України, складом якого був прийнятий вищезгаданий Закон від 11.01.2011, став законодавчий стрибок у діаметрально протилежний бік від раніше зайнятої позиції щодо формування складу майна подружжя - Законом України «Про внесення змін до Сімейного кодексу України щодо майна, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка» від 17 травня 2012 року, № 4766-VI. Цим Законом безоплатно одержані об`єкти майна-квартири та земельні ділянки перенесені з площини сумісної власності подружжя у площину особистої приватної (частина п`ята ст.61 виключена, а стаття 57 доповнена пунктами 4 і 5 про віднесення приватизованих квартир та безоплатно одержаних земельних ділянок до особистого майна чоловіка або дружини). Наслідки такої «рокіровки» для сімей, в період існування яких була безоплатно одержана земельна(і) ділянка(и) наразі є плачевними, тому що такими змінами брутально порушується баланс прав при розлученні, спадкуванні, відчуженні такого майна, через що інший з подружжя, на якого не була оформлена безоплатна передача майна, опиняється у дискримінованому становищі.


Для звуження меж дослідження у цій статті, з урахуванням наявності меншої шкоди від змін у законодавстві щодо віднесення приватизованого житла до особистої власності одного з подружжя, хоча б тому, що до свідоцтва про право власності на житло вносяться члени сім ї , обговоримо питання, які стосуються правового регулювання права власності на земельні ділянки, які одержані безоплатно (приватизовані) під час шлюбу на ім`я одного з подружжя.


Правова позиція тієї частини юристів яка, допоки це питання не стало предметом змін у законодавстві, вважала земельну ділянку у відповідності до ч.1 ст. 61 СК України та ч.2 ст.368 ЦК України, об`єктом спільної власності, була логічно бездоганною тому, що при перенесенні такої позиції у практичну площину, не виникало сумнівів, що земельна ділянка одержана на ім`я чоловіка або дружини, використовується спільно - на ній будується житло, у якому мешкають усією сім`єю, господарські будівлі зводяться для спільного використання, багаторічними насадженнями та розробкою грунту, значною мірою, збільшується вартість землі.


Остання редакція ст.ст.57,61 Сімейного кодексу означає, що при розлученні, особа, яка зазначена як одержувач земельної ділянки з державної та (або) комунальної власності, одержує невиправдані великі переваги перед іншим з подружжя тому, що земельна ділянка має значну вартість, яка у більшості українських родин, є цінністю у одному примірнику, отже інший із подружжя, за таких обставин, не одержує жодного майна. Таке становище суперечить засадничому принципу сімейного законодавства стосовно формування спільного майна подружжя, який набуття подружжям майна не ставить у залежність від роду занять кожного і наявності чи відсутності самостійного заробітку (доходу), який закладений до цього законодавства від його початку.


За умови знаходження у подружньої пари, що розлучається, на земельній ділянці житла та інших будівель, зведених у шлюбі, питання розподілу земельної ділянки вирішується за допомогою правил, встановлених ст. 120 ЗК країни та ст.377 ЦК України, проте це відбувається через складні, тривалі та вартісні судові і експертні процедури, як правило, поза межами судового процесу щодо поділу майна, шляхом подачі окремих позовів. З урахуванням нині існуючої в українських реаліях вартості землевпорядної, будівельної тощо експертиз, та вартості оцінки майна, для дискримінованої чинним сімейним законодавством сторони судовий захист права на земельну ділянку, на якій розміщений частина будівель та споруд, що одержана через поділ майна, є проблематичним, якщо, взагалі, можливим. Водночас, у випадку, коли земельна ділянка не забудована, або забудована фізичною особою-СПД, всупереч загальноприйнятим правилам про спільність майна у шлюбі незалежно від занять, дружина або чоловік, який не є одержувачем безоплатної ділянки, залишається цілком безпомічним та незахищеним.


Одержання спільного права власності подружжя на земельну ділянку через набуття цього права у шлюбі цілком узгоджується з іншим чинним законодавством. Так земельним законодавством України передбачена можливість набуття громадянами права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності, приватизації тих, що раніше надані їм у користування (ст.81 116 ЗК України). Ключові поняття «набуття», «набуте», «набувають» вживаються у законодавстві для визначення надходження майна у будь який спосіб, передбачений або не заборонений законодавством, у тому числі і шляхом безоплатної передачі Статтею 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям під час шлюбу належить дружині і чоловікові на праві спільної сумісної власності, що, з огляду на призначення у ст. 81 ЗК України безоплатної передачі земельної ділянки одним із способів набуття права власності, є правовою підставою формування саме спільного, а не індивідуального майна. Таке переконання посилюється і частиною другою цієї статті, яка виключає зі складу шлюбного майна лише речі індивідуального користування, земельну ділянку до яких віднести важко. У розвиток вищенаведеної позиції неможливо ігнорувати і правило, яке передбачено частиною першою статті 61 СК України, відповідно до змісту якого винятком, щодо спільності майна набутого у шлюбі, є лише майно, вилучене з цивільного обороту, до переліку якого земельні ділянки не занесені.


Отже, останніми змінами, які внесені до Сімейного кодексу України ЗУ № 4766-VI від 17 травня 2012 року були фактично змінені ст.ст. 60, 61 Сімейного кодексу України, шляхом виведення поняття «безоплатне одержання земельної ділянки» за межі терміну «набуття», без внесення відповідних змін до згаданих норм закону. Штучне створення такої колізії між нормами у межах одного кодексу законів ускладнює застосування законодавства та розриває його логічний зв`язок із іншими, пов`язаними галузями законодавства.


Ретельний та системний аналіз змісту стст.81, 116 ЗК України нібито у відповідності до яких (як зазначено у пояснювальній записці до законопроекту), безоплатно виділені земельні ділянки належать на праві індивідуальної власності тому, хто їх одержав, не підтверджує такий висновок. Стаття 81 ЗК України передбачає право власності на землю громадян, проте у тексті цієї статті не зазначено набуття громадянином, що перебуває у шлюбі, права особистої або індивідуальної власності. Право громадянина на безоплатне одержання землі у цій статті міститься поряд із набуттям за цивільно-правовими угодами, укладання яких одним із подружжя не виключає набутого за таким договором майна із спільної сумісної власності подружжя. Аналогічне зауваження стосується і змісту ст. 116 ЗК України, яка також некоректно була використана для внесення змін до сімейного законодавства, які є предметом розгляду у цій статті.


На завершення, залишається сподіватися, що після системного дослідження норм законодавства його удосконалення, вивчення практики застосування законодавства, норми якого знаходяться у колізії між собою, після ознайомлення з рішеннями судів, які використовуючи недосконале законодавство не можуть захистити і відновити порушені права осіб, що звернулися до суду, таке становище законодавцем буде виправлено.


 


Адвокат: Лариса Журавська.


Адвокатська фірма «НІКА»